Про все це в другій частині посту. Почну ж з коротких мандрівних нотаток.
З самого ранку другого дня відправились в Дубно.
Завдяки рекомендації подруги, нас там вже чекала родина місцевих краєзнавців Пожарських. І знову пощастило з гостинними місцянами. Замок був закритий, але знайомства вирішують подібні питання і відкривають всі двері.
Писав вже в кількох постах, як такі випадкові зустрічі в різних містах нас виручали і розкривали їх очима місцевих.
Прогулянка, невеличка екскурсія від знавців, душевна розмова і ми трохи більше дізнаємось не лише про історію, але і про сьогодення міста та пам’ятки.
Археологічні розкопки виявили на подвір’ї сучасного замку сліди поселення бронзового віку, доби раннього залізного віку, пізньоримського часу, залишки літописного міста Дубен, яке відносять до X-XIII ст. На околицях міста в урочищі «Червоний пагорб» знайшли багатошарове поселення епохи від мезоліту до пізньоримської доби, локалізовані залишки Підборецького монастиря, заснованого князем К.І.Острозьким в 1492 р. на о.Дубовець.
В той час досить могутнього і розвинутого удільного князівства. Розбудова і піднесення якого з XIV ст. є заслугою цього роду.
Документально підтверджує право володіння князем Федором Даниловичем Острозьким вже в 1386 році грамота короля Владислава II Ягайла.
Наприкінці XV ст. Костянтин Іванович побудував замок, що тепер є одним з найстаріших в Україні, до цього часу несе у собі риси середньовіччя, суворі мури підземель зі склепіннями, та парадного стилю, оздоблені ліпленням пишні палаци.
1498 року отримує привілей на надання Дубно статусу міста. В 1507 році король Сигізмунд I надав магдебурзьке право, що сприяло розвитку місцевого самоврядування та підприємництва.
Після згасання на початку XVII ст. основної гілки славетного роду, переходить у власність князів Заславських.
Але ми тут спробуємо поговорити саме за Острозьких.
Вони виринають у джерелах в середині XIV ст. з ім’ям Данила.
Польський хроніст М.Кромер (1512–1589) назвав його “Daniele Ostrogio”.
Хоча нам дуже мало відомо, але за деякими даними саме він уславився у битвах проти поляків на Львівщині в 1340-х роках, а також у одній із найбільш грандіозних і важливих битв, коли литовсько-руські війська перемогли ординців на Синіх водах і почали нехай не швидке, але поступове звільнення земель Русі від безальтернативного ординського панування (1362 рік).
Цю битву було прийнято замовчувати, знецінювати та навіть і ставити під сумнів імперсько-совєцькими науковцями. З політичних мотивів, адже вона не вписується в пропагандистку модель московської історії, яка передбачає вигадку про якесь міфічне переселення русів на північний схід (що в дійсності не так).
Тим важливіше частіше нагадувати як про цю битву, так і, головне, про її наслідки. Хоча на довгі століття розтягнеться ще боротьба, а пізніше битва на Ворсклі (1399) матиме і трагічні наслідки для численних руських родів, але та переможна битва на Синіх водах показала, що спротив можливий і подолати окупацію вдасться.
Досі однією з найбільш дискусійних проблем в історичній науці є походження самого роду. Представники романтичної польської школи намагались виводити родовід Острозьких від Гедиміновичів. Тоді як українські історики тримаються усталеної традиції про руське/українське походження роду від славетного короля Русі Данила Романовича, тобто Рюриковичів.
Самі Острозькі притримувались генеалогічної легенди про походження від “прабатька Руса”, брата легендарних Чеха та Леха, нащадком якого вважали всю династію, від великого князя Ігоря до короля Русі Данила Романовича і далі. Це підкреслювало надзвичайну вагу Острозьких, “некоронованих королів Русі”.
Розв’язати цю багатовікову проблему пропонує відомий знавець теми, Микола Бендюк:
Я вже багато років звертаюся до Посольства Польщі в Україні та намагаюся переконати їх зробити ДНК-тест князя Януша, аби зрозуміти, до якої гілки належить рід Острозьких: Рюриковичів чи Гедиміновичів. І все ж, ми говоримо про Костянтина Івановича як про лідера своєї епохи. Крім статусу великого воєначальника, його можна назвати християнином у широкому розумінні цього слова.
Але не так важливо, що, зрештою, покаже подібний тест-аналіз, як важливо оцінювати представників роду за їх реальними вчинками та їх наслідками. А тут беззаперечним є той факт, що Острозькі доклалися до збереження руської/української традиції, до славетних перемог і посилення оборони східних та південних кордонів, до розвитку науки і друкарства, до формування української ідентичності, до того, що зрештою постала українська держава.
І аж ніяк не потрібно тут намагатись створювати штучне протиставлення шляхетської і народної традиції, їх прагненням і методам досягнення результату. Адже кожен з акторів вніс свій вклад, в спосіб і час, який був продиктований тими порядками, тими традиціями, займаними місцем і можливостями, тим революційним духом, яким була просякнута тоді вся Європа, і де постала козацька держава була логічним та цілком органічним продовженням і наслідком. Лише комплексний підхід, лише врахування всього спектру історичних подій і їх адекватної оцінки – може давати непредвзяте розуміння минулого. Для тих, хто наразі паразитує на цьому протиставленні, у мене погані новини: гранти закінчаться, ви підете у небуття, а Україна лишиться)
Після «першопрохідця» Данила, про його сина Федора (1360-ті-1410/1440-ві) ми вже маємо більше інформації. Про славетний шлях від воєначальника, що завдав полякам цілий ряд поразок, до православного монаха, що наприкінці свого життя покинув світські справи, постригся у ченці Києво-Печерського монастиря під ім’ям Феодосій, жив у дальній Феодосієвій печері та знайшов там свій вічний спокій. Був канонізований, прийнятий до лику святих та на багато століть став таким собі покровителем роду, що лише набирав своєї могутності.
Через сина Василя Федоровича (Красного) і онука Івана Васильовича, ця гілка подарувала одного з найвидатніших українців в історії – Костянтина Івановича Острозького.
Про цього видатного представника роду можна писати безкінечно. Власне, багато вже написано.
Людина, яка з молодих років потрапляла в такі колотнечі, отримала такий бойовий досвід, не лише десятки перемог, але і кількох болючих поразок, багато років провів у полоні, але не зламався і продовжив видатний шлях, що вже за життя став символом мужності і справжнього воєначальника, отримавши пожиттєво звання Великого Гетьмана, а в нашій історіографії іноді ім’я – “Перший Гетьман”.
Його персона сотні років цікавила авторів в багатьох країнах. Лише на наших землях Гетьмана і пам’ять про нього московити намагались тихо стерти. Але зараз ця несправедливість виправляється.
Відома дослідниця шляхти, д.і.н. Наталя Яковенко:
Костянтин Острозький став людиною, яка опинились в потрібний час в потрібному місці. Можна сказати, що він посідав в ієрархії Великого Князівства Литовського другий, або навіть перший уряд.
Дослідник родоводу Острозьких, к.і.н. Ігор Тесленко:
Костянтин Іванович мав одну з ключових посад. І, як видно з історичних джерел, Він мав великий вплив на королів. Незважаючи на те, що влада час від часу переходила до різних представників дому Ягеллонів, Він при кожному знаходив своє місце. Як свідчать шляхтичі Волинські, Київські, Брацлавські, які жили на початку XVI ст.: під Костянтином Івановичем ходила вся Русь.
Князь уславився ще в 1497 році, коли очолив успішний похід під Очаків, а потому отримав призначення Великим Гетьманом Литовським.
Як каже провідна литовська дослідниця, д.і.н. Генуте Кіркене:
Враховуючи руське (українське) походження князя, отримання Острозьким постійного призначення на командування було великим визнання його як військового діяча і талановитого воєначальника, його здібностей.
Мав ще багато видатних звитяг, але набув загальноєвропейської слави після блискучої перемоги над московським військом під Оршею 8 вересня 1514 року. Коли московити загрожували поглинути не лише більшу частину Литви і Русі, але і захопити столицю – Вільно, а разом з цим і Київ, бажаючи вкрасти у нас майже два століття розвитку.
Це найвідоміша перемога, бо керовані ним війська в кілька разів поступались за чисельністю, але за рахунок геніальності полководця, розгромили московську армію та взяли в полон величезну кількість бояр та воєначальників. Майже на сторіччя визначила статус-кво на кордонах Московської і Литовсько-Руської держав. В грудні 1514 року князь К.Острозький увійшов у Вільно як видатний переможець. Його зустрічали триумфально, мов римських імператорів.
Це була нехай і дуже важлива, але лише одна з великих перемог Гетьмана. Наприклад, в 1527 році він здобуде не менш геніальну над татарами під Ольшаницею. Після чого вже відкриватиме ногою парадні ворота Кракова, де його чекатиме тріумфальний в’їзд і королівський прийом з найбільшими почестями.
Іван Огієнко у своїй монографії “Князь Костянтин Острозький і його культурна праця” пише, що: “Він мав помітні бої з татарами, волохами та московцями і всі їх вигравав”.
Папський легат у Польщі Пізоні писав: “Князь Костянтин може бути названий кращим воєначальником нашого часу, він 33 рази ставав переможцем на полі битви… в бою він не поступається хоробрістю Ромулу”. Костянтина Івановича Острозького називали другим Ганнібалом, Пірром і Сципіоном руським.
В дусі епохи, не завжди об’єктивно оцінював життєвий шлях Острозьких П.Куліш, але навіть він визнавав, що: “Національна стійкість його значила багато для нашої Руси, уже захитаної в своїй національності”.
Унікальна особливість Костянтина Івановича як фундатора та мецената полягала у тому, що він зводив та матеріально підтримував храми поза межами своїх володінь. Саме як великий політик ця персона дуже цікава, але мало досліджена. Відомо, що князь мав особливу повагу з боку короля та привілей — червону печатку. Та часто перебував на монаршому дворі у позавоєнний час. У цієї людини були серйозні амбіції як одного з лідерів Руського народу у Великому князівстві Литовському,
— додає Ігор Тесленко.
Один з моїх улюблених істориків, к.і.н. О.Алфьоров:
Князь Костянтин — це передусім полководець, який вигравав битви проти московитів. І це дуже ріже очі тим, хто сьогодні не бажає бачити жодної української перемоги. І, безперечно, ті, хто не хоче бачити перемоги українців — будь-де, хоч у політиці, хоч на військовій арені — ті не хочуть бачити й Костянтина Острозького як постать, яка має бути наслідувана. А його називали «Імператором». Імператор — не в сенсі монарх, а як в античній історії — «відомий полководець, переможець». Він, безумовно, був одним із найбільш блискучих стратегів в історії України. Це саме та постать, яку ми маємо наслідувати у справах військових, шляхетських, меценатських, політичних.
З великими почестями похований в Свято-Успенському соборі Києво-Печерського монастиря. Його надгробок – один з шедеврів українського ренесансу, після окупації Києва московитами, спочатку завішувався балдахіном, а пізніше загинув під час взриву собору у 1941 р.
Не поступався у славі, а в може і перевершив батька, син Василь Костянтинович.
Через те, що вирішив взяти собі “княже ім’я” Костянтин і так вшанувати пам’ять батька, а також додати ваги своєму уряду, в історіографії більш відомий як Василь-Костянтин.
Він активно посприяв розбудові міст і замків, передусім на південно-східних землях та Київщині. Це допомогло швидше відродити зруйновані міста та сприяло новій колонізації українцями нинішніх центральноукраїнських земель.
Іван Франко назвав Василя-Костянтина “одним із головних рушіїв національного життя Південної Русі в другій пол. ХVI ст.”.
Його батько був загальновідомий за життя. Проте син значно перевищив його своєю славою. З усієї великої династії Острозьких саме Василь-Костянтин Костянтинович став найславнішим оборонцем рідної православної церкви та української культури,
– написав Іван Огієнко у своїй монографії.
У другій половині 1570 року князь створює Острозьку академію, яка стала першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. Збирає справжню інтелектуальну дрім-тім (вміли раніше люди збирати команди, не те що нинішні Реали і Барселони): Герасим Смотрицький — видатний освітній та культурний діяч, педагог, письменник-полеміст, поет, який став її ректором, а також був батьком не менш видатного Мелетія Смотрицького, що також докладеться до розвитку закладу; літератор Дем’ян Наливайко (брат Северина, очільника народного козацького повстання 1593-1596 рр.); грецький вчений та випускник Падуанського університету Кирило Лукарис (ректор академії, згодом Олександрійський, а пізніше — Константинопольський патріарх); астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського і Падуанського університетів Ян Лятош; грецький вчений і релігійний діяч Емануїл Мосхопуло; випускник Падуанської академії Никифор Парасхос-Кантакузен та багато інші. А також остаточно спростував твердження про неможливість на засадах православ’я розвивати вищу освіту. Про все це я писав у попередньому пості, а також в окремій статті.
Коли в Європі з’явилося друкарство, князь за власні кошти відкрив в Острозі та Дермані друкарні, де почали друкувати перші українські книги. Друкарні стають відомими в Україні та у сусідніх країнах. За його сприяння була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.
Край стає не лише осередком української аристократії, але поступово ще й центром освіти й культури для всієї України.
Михайло Грушевський назвав діяльність Василя-Костянтина “першим національним відродженням України”.
Українська православна церква на Помісному соборі канонізувала князя як благовірного. Ще один святий у князівському роді.
Його син, останній представник роду, спадкоємець “по мечу” Януш Острозький, у 1608 році задля запобігання розпорошенню ретельно збираних земель домігся найвищої честі — було створено Острозьку (або Дубенську) Ординацію (про неподільність), яка значно пережила за часом представників цієї гілки.
Острозькі лишили по собі помітний матеріальний слід не лише в Острозі і Дубно, про які в двох останніх постах, але у цілому ряді міст, в тому числі підтримували Києво-Печерську Лавру, де поховано цілий ряд представників цього славетного роду, були фундаторами храмів Пресвятої Трійці та Св.Миколая, які визначали обличчя Вільнюса протягом багатьох століть тощо.
Оцінити їх нематеріальний внесок у розвиток української держави, культури, просвітництво, формування традицій і змістів, взагалі не представляється можливим.
Князі, полководці, меценати, фундатори, захисники українських земель і віри предків, видатні військові і політичні діячі – усе це про Острозьких.
Я люблю перефразовувати класичну фразу про “Пеле і Сантос”, тут також не втримаюсь, щоб підпалити трохи полонофілів: говоримо “Острозькі” – маємо на увазі Україну, говоримо “Україна” – маємо на увазі Острозьких 🙂
Що ще важливо, що, наприклад, Костянтина Івановича і Василя Костянтиновича вважають героями своєї історії не лише українці, але і литовці, і беларуси та навіть поляки (вони в цьому плані взагалі молодці, бо нарікають своїми героями взагалі всіх, до кого можуть дотягнутись і хоч якось прив’язати, жодних комплексів і багато грантів :)).
Останніми роками в Україні активно відновлюється пам’ять про славетний князівський рід. В тому ж Дубно зовсім нещодавно була відкрита оновлена Тронна зала. У відбудованому Успенському соборі Києво-Печерської лаври, попри весь спротив московських попів, завершується відновлення справжнього шедевру минулого, майстерно виконаного надгробного монумента в стилістиці ренесансу із рожевого мармуру, який в 1579 році був встановлений на замовлення і фінансування Василя Константиновича над похованням його батька Костянтина Івановича. “Для доби європейського Ренесансу такі надгробні пам’ятники були дуже звичною справою. І з мистецької точки зору наявність цього надгробку підкреслює наш зв’язок з європейською культурою“, — наголошує історик А.Брижук.
Велика команда істориків, культурологів, мистецтвознавців, меценатів, просто небайдужих задіяні у цих надважливих ініціативах, які повертають українцям втрачену історію. “Сьогодні наше завдання як істориків — якомога більше розставляти маркерів, якорів, які нас притягують до таких україноцентричних постатей. Тому що сам цей надгробок — це символ української перемоги, українського духу і спротиву до останнього будь-якому окупанту” – доповнює О.Алфьоров.
Наразі в соборі вже відновлено зображення видатних українських ктиторів (жертводавців) Києво-Печерської, і там троє князів Острозьких зайняли своє місце серед інших видатних героїв нашої історії, як то Іван Мазепа, Богдан Хмельницький тощо.
У 2017 році іменем Великого Гетьмана Костянтина Острозького Україна, Литовська Республіка та Республіка Польща назвали багатонаціональний військовий підрозділ – «Литовсько-Польсько-Українську бригаду».
22 серпня 2018 р. Указом Президента України № 232/2018 30-а окрема механізована Новоград-Волинська Рівненська бригада отримала почесного шефа – славетного українського полководця князя Костянтина. Надання цього почесного імені для бригади, яка з весни 2014 р. веде активні бойові дії по захисту суверенітету та територіальної цілісності України від російської агресії цілком закономірне: саме князь Костянтин Острозький боронив землі України, став героєм битви під Оршею 8 вересня 1514 р., у якій війська Великого Князівства Литовського та Руського вщент розгромили війська московитів-загарбників з Московського царства. Цей факт став нагадуванням українським військовим про жертовні вчинки своїх предків, які відчайдушно боронили нашу землю від навали ворогів.
здесь: Дубенський замок
Підписатись
та найсвіжіші відкриття Ігоря Полуектова з історії України
