Ця пригода буде цікавіше, ніж в О. Дюма
Отже, що мені вдалося відшукати за чотири місяці роботи у французьких архівах.
В 1622 році, коли мушкетери короля Франції лише починали формуватись, слава про козаків вже лунала по всій Європі: вони ходили походами на болгарську Варну, турецький Константинополь (і низку інших міст), чеську Прагу (фактично вирішивши на довгі роки долю чехів, якій не позаздриш), брали Московію та навіть під Віднем побували.
Але щоб не звучати пафосно, не будемо про всю Європу, а зосередимось лише на французах і на тому полі знань, яким могли володіти саме мушкетери короля.
І ці факти натякнуть нам, що якби О.Дюма був не патріотом, так закоханим у Францію, то світ міг би більше знати про козаків, ніж про мушкетерів, а ми б зараз перечитували французькою “Козаки, 20 років потому” 😀
Ірина Цибух
25 років
Бойова медикиня добровольчого батальйону “Госпітальєри”.
На момент запису працює для однієї з рот десантно-штурмової бригади на Бахмутському напрямку
Хочу для вас зачитати фрагмент зі статті Ігоря Полуектова – історика, який наразі захищає Україну в лавах ЗСУ.
Французькі газети 17 століття писали про козаків
Річ у тому, що в 1605 році у Франції починають виходити інформаційні сторінки “Mercure français”, які вже тоді знайомлять простих французів з ситуацією у світі, а особливо з театром бойових дій, де без козаків майже не обходилось.
Це був перший дзвіночок, який не міг бути незнайомий тим, хто займався військовою службою при королі Франції (майбутнім мушкетерам).
А вже в 1631 році на регулярній основі починає виходити одна з перших газета Європи, яка сформує моду назви такого роду видань – “Gazette”.
У цій “Gazette” буквально в першому ж номері повідомляється про те, що козаки знову розбили турецьке місто Mizenе, а тому турки “відправляють ціле своє Посольство до Польщі, щоб вимагати миру та відкликання козаків, які руйнують їхні задуми”.
Там є дуже багато інших згадок про численні їхні подвиги, але особливо сильно мене вразило повідомлення, яким, ймовірно , зачитувався кожен мушкетер короля. У випуску газети №7 (повідомлення за 4 січня 1636 року), таке собі буденне, наче звичне для українських козаків, а насправді ви тільки вслухайтесь:
5000 козаків, які виїхали з Польщі у вересні минулого року, перетнули Сілезію, Богемію, Нижню Баварію, Франконію та Ветеравію, провели довгий час навколо Нюрнберга, де вимагали два мільйони фунтів у всіх цих країн. Потім, нарешті, перетнули Рейн у Вормесі, перетнули нижній Пфальц і Мозель у Трірі, і тепер прибувають до Люксембурга…
Це вся Європа! Це 2500 км! Це унікальні країни й міста, побачити які – вже пригода на все життя. А тут люди ходять цілим військом, як у себе вдома, та ще і бойові задачі вирішують.
Це вражає! А ви уявіть, як ставало дибки волосся у капітан-лейтенантів королівських мушкетерів Тревіля, коли на ранковому плацу він зачитував мушкетерам цю газету в 1636 році.
Потім було ще багато подвигів козаків, про які писали європейські газети. Їх залучали у Тридцятирічну війну як вагоме підкріплення сил. Завдяки їхній славі французи писали книги про історію України. Мушкетери шукали зустрічі з ними. Про це та інше ви можете прочитати на сайті Histogram Ігоря Полуектова.
Від себе додам: як тоді уся Європа захоплювалась героями нашого минулого, так і зараз вона захоплюється героями нашої сучасності. З цього треба винести важливий меседж: Україна та її народ не просто завжди були на європейській історичній арені. Ми були і є одними з її ключових суб’єктів.
Зараз ми знову боремося за свою незалежність і вкотре доводимо свою нескореність. Переможний код козаків живе у кожному з нас: і у військових, і в бойових медиків, і в волонтерах та всіх, хто допомагає наблизити перемогу України.
Обкладинка французького видання “Gazette” 1631 року
Французькі газети 17 століття писали про козаків
Річ у тому, що в 1605 році у Франції починають виходити інформаційні сторінки “Mercure français” (передвісник регулярних друкованих газет), які вже тоді знайомлять простих французів з ситуацією у світі, а особливо з театром бойових дій, де без козаків майже не обходилось.
Це був перший дзвіночок, який не міг бути незнайомий тим, хто займався військовою службою при королі Франції (майбутнім мушкетерам).
А вже в 1631 році на регулярній основі починає виходити одна з перших (якщо зважати на наші сьогоднішні стандарти, то перша) газета Європи, яка сформує моду назви такого роду видань – “Gazette”.
Про неї буде у мене окремий великий матеріал із цитатами про козаків, описами цікавих історій з життя наших керівників та інших описів, які самі можуть служити непоганою “Історією України”.
Так от, у цій “Gazette” буквально в першому ж номері повідомляється про те, що козаки знову розбили турецьке місто Mizenе, а тому турки “відправляють ціле своє Посольство до Польщі, щоб вимагати миру та відкликання козаків, які руйнують їхні задуми”.
Там є дуже багато інших згадок про численні їхні подвиги, але особливо сильно мене вразило повідомлення, яким, впевнений, зачитувався кожен мушкетер короля. У випуску газети №7 (повідомлення за 4 січня 1636 року) описується така собі буденна, наче звична для українських козаків “прогулянка”. Оцініть масштаб:
5000 козаків, які виїхали з Польщі у вересні минулого року, перетнули Сілезію, Богемію, Нижню Баварію, Франконію та Ветеравію, провели довгий час навколо Нюрнберга, де вимагали два мільйони фунтів у всіх цих країн. Потім, нарешті, перетнули Рейн у Вормесі, перетнули нижній Пфальц і Мозель у Трірі, і тепер прибувають до Люксембурга…
Згадка про українських козаків у французькій “Gazette”
Це вся Європа! Це 2500 км! Це унікальні країни та міста, побачити які – вже пригода на все життя. А тут люди ходять цілим військом, як у себе вдома, та ще і бойові задачі вирішують!
Як мандрівник сучасний, я навіть взяв і накидав маршрут цього походу.
Маршрут походу козаків у Google Maps
Мене це вражає! А ви уявіть, як ставало дибки волосся у капітан-лейтенантів королівських мушкетерів Тревіля, коли на ранковому плацу він зачитував мушкетерам цю газету в 1636 році. А він зачитував, бо видання це було офіційне, від короля, а тому обов’язково було на столі Тревіля.
Ви щось подібне колись читали про мушкетерів? Отож-бо! Та кожен мушкетер після такого мріяв стати козаком 😀
І тут лише частина жарту, бо всі ці повідомлення з газет, описані події та названі прізвища — реальні. Пізніше напишу більше про ці газети, а також про нідерландські “Куранти” (виходять з 1618 року), які також немало писали про наших.
Скани документів з архівів, зроблені Ігорем Полуектовим
Французькі рукописи з Історії України
Тому, чого вже було дивуватись, коли я знайшов у французьких архівах рукопис кінця 1640-х—початку 1650-х років, який так і називається “Discours des cosaques”. В ньому досить детально описані всі найважливіші події історії України на той момент (і назва країни там саме Vkraine).
Він належав (повністю чи частково – питання) дуже цікавій особистості, Claude de Mesmes comte d’Avaux (помер в 1650-му році). Це був французький дипломато, який відзначився тим, що був дотичним до найважливіших мирних переговорів і аж трьох договорів: Штумсдорфського договору, Гамбургського договору та Вестфалійського миру.
Моє розслідування каже про те, що цей рукописний текст багато разів переписувався (я знайшов три різні екземпляри в архіві, написані різними людьми). А тому все, що дійшло до нас, вже кимось редагувалось (є припущення, що П. Шевальє, якому згодом припишуть цей документ, бо за ним вийде тотожний матеріал книги).
Що ми знаємо про це? Та нічого. А мушкетери знали!
Секретар посла Франції написав книгу про козаків
Наступним важливим епізодом інформування мушкетерів короля про їхніх кумирів, українських козаків, стала величезна книга секретаря французького посла у Польщі — «Історія війни козаків проти Польщі» П’єра Шевальє, опублікована в 1663 р. Вона повністю присвячена українським козакам та взагалі звичаям нашого народу.
Нижче навожу лист автора до свого шефа-посла (оригінал на фото), долучений згодом до книги про Україну:
Панові графу де Брежі,
радникові короля, членові його ради, генерал-лейтенантові його військ, колишньому його послові в Польщі, Швеції і в інших державах Півночі та Німеччини
Пане!
Хмельницькому, який прибув з глибини Русі до Франції, порадили, щоб він – коли захоче бути відомим тут – звернувся до Вас, пане, бо Ви можете засвідчити про доблесть його та його козаків з тим більшою певністю, що Ви були майже очевидцем їхніх доблесних учинків під час Вашого перебування послом у Польщі; Ви бачили тоді на власні очі самі початки козацької війни і пізнали всі її мотиви й таємницю, оскільки Ваші відмінні якості, так само як і характер Вашого почесного становища, здобули Вам велику ласку та особливу довіру покійного короля Владислава. Ви завербували також, пане, чимало отих шукачів пригод для служби в королівській піхоті, яких Ви дібрали в Польщі та повели до Фландрії, де їхня зброя часто знищувала численних ворогів; французьким же військам не доводилося наснажувати їх войовничістю, бо їм вистачало природженої сміливості.
Щодо мене, який вдруге (!) їх веде в цю країну, то я переконав їх, що вони мають звертатися лише до Вашої протекції, щоб стали відомими їхні бойові подвиги, які вони чинили без жодного наміру уславитися серед майбутніх поколінь або поширювати про себе відомості серед інших народів. Вони мені дозволили, пане, щоб я присвятив Вам їхню історію, тим охотніше, що це єдина винагорода, яку вони роблять мені, своєму історіографові, котрий, проте, вважає себе досить компенсованим за свою працю: вона дала йому слушну нагоду урочисто і достовірно запевнити Вас у палкому прагненні, з яким він дає обіцянку лишатися на все життя,
Шевальє
Лист П’єра Шевальє до свого шефа-посла графа де Брежі
Лист П’єра Шевальє до свого шефа-посла графа де Брежі
Лист П’єра Шевальє до свого шефа-посла графа де Брежі
Французи шукали зустрічі з козаками
Про зацікавлення французами українськими козаками говорять як додані вище документи, так і зустрічі Б. Хмельницького (ще писаря) і козацької старшини з послом Франції графом Viscount de Bregy. Це відбувалось за прямою вимогою кардинала Jules Mazarin. Обговорювались умови участі Війська Запорізького у пізніх епізодах Тридцятирічної війни.
Але щоб не порушувати хронологічний перебіг подій, ми не станемо зупинятися зараз цих епізодах співпраці, а почнемо з того, як власне французи дізнались про козаків, де змогли оцінити їхню військову вправність та за яких обставин отримали від козаків люлей😀
Як французи дізнались про козаків
Натяк на це, власне, був вище. Уривок з французької «La Gazette» в 1636 р. містила дещо приголомшливе повідомлення про черговий епізод “епохи великих козацьких географічних відкриттів” (як я це називаю):
5000 козаків…перетнули Польшу, Сілезію, Богемію, Нижню Баварію, Франконію…провели довгий час навколо Нюрнберга…Потім, нарешті, перетнули Рейн у Вормесі, перетнули нижній Пфальц і Мозель у Трірі, і тепер прибувають до Люксембурга…
Про «прогулянку» 5000 козаків Європою
Про «прогулянку» 5000 козаків Європою
Про «прогулянку» 5000 козаків Європою
Вже сама географія подорожі викликала захоплення, але не тільки вона тоді здивувала французів – вони отримали нагоду познайомитись з козацьким військом також в бою. Саме це згодом і призведе до переговорів козацької старшини з послом Франції (про це в наступних матеріалах).
Розповім трохи більше про те, які подробиці цього походу з вражаючою географією нам відомі. Як згадано раніше, козаки брали участь і в ранніх епізодах Тридцятирічної війни, майже з самого її початку в 1618 році у різних частинах Європи. Але ми поки розглянемо 1634 рік і події після нього.
Завершувалась успішна коротка війна Речі Посполитої та Війська запорізького проти Московського Царства
В цьому році вдалося звільнити від московської окупації Смоленськ. На службі у Речі Посполитої (далі – РП) залишилося чимало козаків, деякі з яких прославились у цих боях, але вважались у РП ненадійними (як наприклад Гасан, або Тарас Федорович). РП вирішувала наступні епізоди великої війни зі Швецією.
У державній казні для утримання козаків грошей не дуже вистачало, а козацьке повстання 1630-1631 р, очолюване тим же Гасаном, ще було в пам’яті наляканих поляків.
Тож коли австрійський імператор Фердинанд II звернувся до польського колеги з питанням про вже добре відомих в Європі українських козаків, то отримав від останнього повний карт-бланш на запрошення українців/русинів.
Козаки відзначились у боях проти французів на боці Австрії
В працях польського історика М. Дзєдушинського я знайшов згадку про те, що на початку 1635 року в австрійському війську вже служило кілька тисяч козаків (саме з українських земель, бо він згадує і про інших). Саме вони й відзначились в одній з перших битв нового епізоду великої війни, коли Франція кинула рукавичку Іспанії 21 травня, і вже на початку червня французькі війська ввійшли в Бельгію та розпочали облогу Лювену.
Туди якнайшвидше були надіслані козаки й хорвати з метою стримання і виснаження французького війська.
Відомий дослідник В. Голобуцький у своїй фундаментальній праці “Запорізьке козацтво”, посилаючись на працю іншого вітчизняного вченого В. Січинського “Чужинці про Україну”, писав, що французька преса згадувала тоді про:
Чотиритисячний відділ кінних українських козаків під проводом Тараського, який під прапором австрійського цісаря воював у Люксембурзі проти французького генерала де Суассона…
Козаки напали на французів з жахливим галасом, французи не звиклі до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати і відступили до болота на другому березі річки…
Я перевірив цей епізод за французькою пресою і справді відшукав його у 81-му номері моєї улюбленої «La Gazette». Можу підтвердити це інформаційне повідомлення. Єдине, що дослівно згадуються там: “4000 Cosaques”, якими керує “Tarasky” і робиться акцент на тому, що командує він не тільки українськими козаками, а і вершниками.
Тут доречно пояснити, що “Тараськом” або “Тарасом” історіографія досить однозначно ідентифікує козацького отамана кримськотатарського походження, справжнє ім’я якого Гасан, або ж Хасан (перехрещений на Січі як “Тарас Федорович”, відомий під псевдонімом “Трясило”), якого я вище вже згадував.
Tarasky — відомий також як Тарас Федорович, Трясило, Гасан
Tarasky — відомий також як Тарас Федорович, Трясило, Гасан
Tarasky — відомий також як Тарас Федорович, Трясило, Гасан
Його походження і козацька слава є цікавим моментом давніх українсько-кримських стосунків, як спільного минулого. Це мали б розвинути професійні історики та підняти на державний рівень, щоб подібний герой нагадував про український Крим і про спільну історію (його пам’ятник проситься в Херсоні прямо зараз, а пізніше в Криму).
Але я поки лише згадаю, що слабка ланка для козаків – це як раз коні, яких не вистачало, а тому спільні походи з кримцями часто пояснювались тим, що останні органічно доповнювали козацьке військо кіннотою. Цілком логічно, що О. Баран і Г. Гаєцький вважають, що
під час гетьманства Тараса Трясила в козацьких військах з’являється козацька кавалерія, яка разом з пішими військами починає відігравати важливу роль. Змінилася навіть офіційна назва війська Трясила. Тепер воно зветься «козацька кавалерія і інфантерія
Гарна слава та успішні перші битви потребували масової присутності професійного козацького війська в найгарячіших точках Європи
У таких умовах найбільшою проблемою поставало те, як провести це небезпечне для поляків військо через всю їхню територію.
Надзвичайно цікаву історичну розвідку про це провели італійські діаспоряни Г. Гаєцький і О. Баран, які уважно дослідили Віденський архів і відповідне листування між австрійським і польським дворами. Не буду переповідати всю історію цієї переписки, а зосереджусь на тому, як зрештою поляки вирішили для себе проблему.
За королівською волею було виділено польських командувачів, які мали відповідати не лише за вербування з українських земель воїнів, але і, головне, організувати всі практичні моменти походу, щоб козацьке військо не завдало шкоди полякам. От як цікаво про це свідчать австрійські архіви:
Урешті, 20-го березня 1635 року прийшла офіційна відповідь від маршалка Івана Липського, який від імені сойму і короля проголосив дозвіл імператорові Фердінанду ІІ вербувати та провести козаків по польському королівству, тільки щоб це непогамоване військо під час вербування та походу не наробило великої шкоди населенню Польщі
Haus-Hof-Staats Archiv Wien, Polen I, Karton 57, Conv. 1635 Martii, fol. 165—166 v.
Імператорською волею справа вербування козаків та всіх переговорів була довірена амбасадорові у Варшаві, Матвієві Арнольдіні з Карлштайну. А той у свою чергу звернувся за допомогою до Станіслава Любомирського, який уславився в легендарній спільній битві козаків і поляків в Хотині 1621 р., коли отримав гарний досвід координації військ з Петром Сагайдачним. Любомирський обіцяв набрати аж 8000 козаків з українських земель.
Польська сторона наполягала на обов’язковому керівництві цим походом двох полковників, спочатку – Мочарського та Ляща, які вже кілька разів командували козацькими військами в конфліктах у Східній Європі.
Але хід подій у польсько-шведській війні та деякі інші причини змусили цих полковників відмовитись від призначення, бо Польща як раз готувала сильне регулярне військо для нападу на східну Прусію. Полякам явно було не до того, але Відень наполягав і таки домігся свого.
Австрія отримала козацьке підсилення своєї армії
Врешті, в середині липня Арнолдіні написав до імператора довгу реляцію, у якій:
оголосив першу висилку 2000 козаків, а доповнення до 8000 будуть слідувати. Вербування сконцентроване у руському Львові, а далі у Любліні, де адьютант палатина Руси, Дворжанський, приймає козаків з України… і видає вже аванс, щоб козаки з далеких сторін могли легко дістатися до приготованих заради них сілезьких квартир
Там же, fol. 221—222 v.
Це були сотні Веґеля та Носковського, в яких було багато запорожців та інших, випробуваних в боях козаків
Там же, fol. 27—27 v.
23 вересня домовленості між австрійським урядом та козацькою виправою були зафіксовані угодою (як було заведено у козаків ще з більш ранніх часів, як то договір від 1624 року, коли українці кримчан рятували). Цю угоду підписали від імператорської влади Арнолдіні та полковник Вінсс, а від козаків – Павло Носковський. З найголовніших умов угоди треба виділити, як би зараз сказали, “істотну”, тобто “ціну” 😀
Пропонувались ось такі місячні жолди (зарплати):
полковник – 200 т., капітан – 100 т., поручник – 50 т., хорунжий – 30 т., квартермайстер – 50 т., кожна хоругва – 30 т., кожний козак – 6 т.
Знаючи козацьку звичку, відразу домовились, що українці/русини мали право заробити й на військовій здобичі:
Полонених можуть тримати за окуп, за винятком генералів та вищих офіцерів, яких мусять видати імператорським властям.
На початку жовтня під час першого офіційного перепису в бріґському вишкільному таборі перебувало 4007 козаків, а протягом наступних трьох тижнів дійшло ще понад 2000.
Зрештою, ця цифра корелюється зі згаданою вище новиною 04.01.1636 року в «La Gazette». Тобто ми бачимо не лише правдивість наведених фактів, але і їхню надзвичайну, як для того часу, оперативність.
Ба більше, ми навіть знаходимо ту загублену тисячу в наукових розвідках:
Та ще 1000 козаків залишилося позаду. Це були 4 хоругви запорожців, які під керуванням сотника Ярошевського відокремилися від загальної групи і щойно 9-го листопада дійшли до чеського кордону
V.Liva, Prameny к Dejinam Tricetilete Valky, Praha, Naśe Vojsko, 1952, vol. IV
Козаки вирушили в похід
Там було ще багато цікавих пригод з козаками, але, зрештою, вони рушили прямою дорогою на Франконію та біля Вормс дійшли до ріки Рейн.
Фрагмент з мультфільму «Козаки» студії «Київнаукфільм»
Французи були всюди на оборонній позиції та побоювалися генерального наступу імперіалістів, яких тепер підсилили й козаки:
Ця боязнь перетворилася у тривогу, коли почули про прибуття козацького війська
Baran A., Gajecky G. The cossacks in the thirty years war
Кардинал Рішельє, як зазвичай в таких критичних моментах, застосував дипломатичні засоби. Він вислав ґрафа Д’Авау до Ґданска з метою, щоб той намовив Польщу відкликати козаків з імперіальної служби. Але поляки лише розвели руками та офіційно заперечили свою участь, заявивши, що “то не є армія польської держави” (Haus-Hof-Staats Archiv Wien, Polen I, Karton 58, Conv. 1635 Sept., fol. 127—131.).
Польський історик М. Дзєдушинський пише про те, що частина шляхти, маючи свої інтереси у Франції, намагалась вплинути на козаків. Для цього посилався до них навіть Лещинський, але переконати козаків не воювати не вдалося і йому.
“Ніщо не зупинить ідеї, час якої настав!” (с)
І якщо вирішили вже козаки “мушкетерам” наваляти, то так тому і бути 😀
Не буду переповідати весь перебіг подій, бо можна відкрити будь-яку працю про Тридцятирічну війну за 1636 рік і прочитати. Але виокремлю епізоди з козаками: перебравшись через Мозель і ввійшовши на територію Люксембургу, наші, попри зимову погоду, кожного дня непокоїли вороже військо Бернарда. Під Тіонвіль навіть спровокували таку сутичку, що протестантський генерал мусив перенести свою головну квартиру найперше до Естен, а опісля 10-го січня аж до Фресн. Козаки його весь час переслідували та спільно з вправними хорватами дістались аж околиць міста Мец.
Під постійним натиском козаків і хорватів з однієї сторони та наступом Коллореда з другої Бернард відступив аж до Вердену і Тул.
В Люксембургу зорганізували легку і дуже рухливу армію, яка могла здійснювати блискавичні рейди на північну Францію. Комендантом цієї армії став льотарінґський князь, що мав під собою 15000 кінноти та 6000 піхоти.
Театр бойових дій за участі українських козаків.
Робота 1644 року, яка трохи висвітлює названі події. А привернула увагу в архівах, бо тут поляки, козаки, хорвати, угорці перелічені через кому. Фактично уявлення про козаків у французів тоді були як про окрему націю.
Головною ударною силою були хорвати та козаки
Вони в другій половині лютого перейшли ріку Маас біля Вердену і ввійшли в провінцію Шампань, «поширюючи всюди тривогу кілька місяців» (як писали в «La Gazette»).
Зрештою, після численних перемог спільне військо відпочивало на лаврах, а французи підтягнули підсилення.
В місті Yvoy, близько кордону, 31 травня дійшло до завзятої битви між відділами графа Суассона та козаками. Французи так нахабно виконали наскок на козаків, що ці на початку мусили відступати. Під час відступу втратили багато возів із нагромадженим багатством та кількасот коней. Найбільше потерпів там капітан Тарас Федорович (Гасан) і його компанія. Але наприкінці дня щастя змінилося – козаки відбили ворожий напад.
Бій під Yvoy 1636 р. з точки зору особливостей тактичного мистецтва козаків у Тридцятирічний війні досліджував історик А. Федорук. На прикладі цього бойового зіткнення французького контингенту та козацьких загонів на військовій службі Габсбурґів він прослідкував особливості тактичних прийомів останніх.
Козаки підняли повстання за свої свободи
Втомившись, засумувавши за родинами та незадоволені різницею між цісарськими обіцянками та фактичними розрахунками, козаки звично почали підіймати протест, боротись за свої права. Це вже не сподобалось Відню.
Польський королівський двір, хоча і був на початку посередником в переговорах з Віднем, але на захист козаків не став, фактично відхрестившись від своїх формальних громадян. А тому наші позбирали валізи та не без скандалу рушили додому.
Наступного року поляки отримають за це нове козацьке повстання, учасниками якого будуть, ймовірно, і ці воїни, що здійснили такий надзвичайний вояж і цілу низку географічних відкриттів, майже дійшовши до Атлантики.
Французи надовго запам’ятають козаків та отриманих люлей, а у наступні роки здійснюватимуть реальні потуги переконати козацьке військо приєднатись до нових епізодів Тридцятирічної війни вже на їхній стороні.
Наші ж (і людей подивившись, і себе показавши) повернулись до господарства, бо війна війною, але їсти щось треба😀
P.S.
Щодо неоднозначних оцінок таких походів, то відразу дам відповідь словами історика, А. Федорука: “суперечливість існування козацького рицарського ідеалу в нових історичних умовах знайшла відгомін навіть у народній творчості:
Польська шляхта заявляла запорожцям:
“Ми воюємо за честь, а ви за гроші”,
на що козаки відповідали:
“Кому чого бракує – за те і воює”
Підписатись
та найсвіжіші відкриття Ігоря Полуектова з історії України
