Рік, коли все могло скластись інакше
Україна могла залишитись на європейських коліях розвитку, вже тоді закріпитись як європейська держава та бути зовсім іншою сьогодні. Якби тоді перемогли. Якби, якби… Але історія не терпить умовного способу дієслова. Тому від мрій про те, як воно могло і мало бути, повернемось до реальних повідомлень про той буремний рік.
Отож, французька газета “Gazette” вже в першому матеріалі за 1709 рік (який вийшов 5-го січня), на першій же сторінці пише про нашу країну – Україну (в тексті “l`Ukraine”). Це повідомлення з Гамбургу ще за 21.12.1708, в якому зафіксовано, що:
…Ми дізналися, як шведська армія, продовживши свій похід в бік України, за Бористеном [Дніпром], прибула до Князівства Чернігівського: що 6 листопада король Швеції прагнув заснувати свою штаб-квартиру в місті Чернігові, столиці Князівства, на Десні: що він уклав договір з Козаками, згідно з яким вони мали допомагати забезпечувати продовольством його військо та певну кількість Козаків; і що московити, які хотіли перешкодити цьому, не давали Йому облаштуватись житлом у цій родючій землі, багатої на провізію та харчі, доклали зусиль, щоб ув’язнювати… [багатьох на шляху]… що впадає в Десну під Черніговом. Ми сподіваємось, що в майбутньому будемо отримувати більш регулярні новини, тому що московити більше не зможуть перешкоджати проходженню кур’єрів, і ми віримо, що торгівля і постачання будуть повністю відновлені із Польщею…
Франція визнавала Україну ще в 17 столітті
Варто звернути увагу на деякі важливі термінологічні моменти. Традиційно, в першій половині XVII ст. “Gazette” писала про наші землі використовуючи термін “Русь” або “країна Козаків”. Їх добре знали та чітко вирізняли з-поміж поляків, лісовчиків чи донських. З середини XVII ст. все частіше назву “Русь” французи починають змінювати (спочатку використовуючи дві назви паралельно) на “Україна”.
Після виходу у Франції численних книг про Україну (Боплан, Шевальє тощо), на початку XVIII ст., назва “Україна” (l`Vkraine, l`Ukraine) закріплюється за землями вздовж Дніпра, а згодом все ширше і ширше на захід і схід.
Український народ найчастіше називався “русинами” або “козаками” (Cosaques). Тоді як землі Чернігівщини та Смоленщини, які часто змінювали свого номінального господаря у нескінченних війнах XVI-XVII століть, за давньою традицією часто виділялись як окремі князівства чи землі. Це ми й бачимо у наведеному уривку повідомлення.
Але повна ясність була із назвою країни й народів, що населяли землі на північний схід від Чернігівщини та Смоленщини. Як і в абсолютній більшості інших джерел, майже до середини XVIII ст., країну цю називали Московія (Moscovie, Moscovia тощо), а її жителів виключно московитами (Moscovites). Так і в цьому повідомленні ми бачимо те саме.
Вагомість джерела
Ця старовинна французька газета регулярно виходила з 30 травня 1631 року до 1915 року та являла собою спочатку напівофіційне, а згодом офіційне видання, через яке французька корона доносила інформацію «що в світі коїться».
Зауважу, що «Gazette» – не просто газета. Вона вважається одним з перших подібних регулярних друкованих видань Європи, яке загалом відповідає нашим сучасним стандартам, а також вже тоді відрізнялась строгістю підготовки матеріалу і логікою побудови.
Кардинал Рішельє особисто надсилав для публікацій копії документів короля. А сам Людовик XIII регулярно інкогніто писав для газети, причому не тільки політичні статті, а й замітки про свої військові походи, та був, по суті, першим військовим журналістом.
Газета виходила щосуботи та починалася з новин середземноморських та найбільш віддалених країн, закінчувалася новинами Парижу. Пишу про історію створення, щоб стали зрозумілими вага та цінність для нас публікацій тих далеких часів, а також наскільки матеріалам газети можна довіряти та спиратись на них. Вона є неоціненним джерелом знань не лише про історію сусідів Франції, але і наших земель.
Євген Белогуров
31 рік
Молодший сержант роти радіоеклентронної боротьби окремого батальйону безпілотних авіаційних комплексів
Хочу для вас зачитати уривок з історичного матеріалу. Його написав мій побратим, який наразі захищає Україну в лавах ЗСУ, Ігор Полуектов.
“Розповім про джерело, яке досі маловідоме в Україні й не введене належним чином в науковий оберт, але багато зафіксувало про життя України, звитяги козаків, а також і про нашого героя – Івана Мазепу. Це французька газета “Gazette”.
В №5, новині за 15 лютого, бачимо, що французи тих років цілком чітко вирізняють Україну як окрему країну:
…Ми завжди перебуваємо у невизначеності щодо стану армій Короля Швеції та Царя [Московитів], які обидва перебувають в Україні.
Московити поширювали чутки [переважно брехливі, націлені на місцеве населення, щоб зупинити бажання українців боротись за свою незалежність], що шведи ніби оточені; що у них немає провіанту: що їхня армія скорочується до двадцяти п’яти тисяч чоловік, серед яких тисяча хворих: що цар лише чекає приєднання двадцяти тисяч драгунів, які прибудуть до нього з Москви, щоб напасти на них у їхньому таборі та що мало козаків які б йшли за гетьманом Мазепою, постійно його зраджують: але новини від 7 грудня, які ми отримали через Волинь, сильно відрізняються від цих [тобто, фактичні дані спростовували московитську пропаганду]. Вони показують, що шведська армія була в дуже хорошому стані: що їй нічого не бракувало; ці Козаки забезпечують все у достатку…. Гетьман Мазепа завжди мав велику повагу серед козаків: вже залучив десять тисяч на сторону короля Швеції: обіцяє йому більшу кількість на початку весни і над цим Він навіть попрацював вже, закликаючи Хана татар виступити проти Царя.
Кажуть, що те, що спонукало цього Гетьмана приєднатись до короля Швеції, полягало у тому, що Царем було повністю зруйновано країну Козаків, під приводом ускладнити життя шведської армії, і що Він подавав скаргу князю Меншикову, але з ним погано повелись. З того часу Він роздратований, тому що Цар здійснивши напад і захопивши Батурин, що був резиденцією цього Гетьмана, забрав останню надію порозумітись, зруйнував все місто: прирікши те до смертей і знущань, за дуже жахливих обставин….
Тут для нас важливе не лише те, як московити поводять себе. Здається, що за стільки років не змінився ні наш ворог, ні його поведінка: ба більше, він пішов далі у своїй підступності й кровопролитті. Важливо ще й те, що Франція визнавала нашу державу ще в 17 столітті та писала про нас, як про Україну в офіційній національній газеті.
З середини XVII ст. все частіше назву “Русь” французи починають змінювати на “Україна”.
Після виходу у Франції численних книг про Україну (авторства Боплана, Шевальє тощо), на початку XVIII ст., назва “Україна” закріплюється за землями вздовж Дніпра, а згодом все ширше і ширше на захід і схід. Народ український частіше за все називався “русинами” або “козаками” (Cosaques).
Як і в абсолютній більшості інших джерел, майже до середини XVIII ст., країну нашого ворога називали Московія, а її жителів лише і тільки московитами”
І як би московитам зараз не хотілося пропагувати хвору ідею того, що Україна – штучна держава, історія знає правду. А правда була і є на боці героїчних українців. Дізнавайтесь більше про спадщину нашої країни та її героїв на сайті Histogram Ігоря Полуектова. Ці знання – наш бронежилет у війні свідомості й національної ідентичності. Саме так переможемо!
Повертаємось до повідомлень 1709 року
В №5, новині за 15 лютого, бачимо, що французи тих років цілком чітко вирізняють Україну як окрему країну:
…Ми завжди перебуваємо у невизначеності щодо стану армій Короля Швеції та Царя [Московитів], які обидва перебувають в Україні [!].
Московити поширювали чутки [переважно брехливі, націлені на місцеве населення, щоб зупинити бажання українців боротись за свою незалежність], що шведи ніби оточені; що у них немає провіанту; що їхня армія скорочується до двадцяти п’яти тисяч чоловік, серед яких тисяча хворих; що цар лише чекає приєднання двадцяти тисяч драгунів, які прибудуть до нього з Москви, щоб напасти на них у їхньому таборі і що мало козаків які б йшли за гетьманом Мазепою [le General Mazeppa], постійно його зраджують. Але новини від 7 грудня, які ми отримали через Волинь, сильно відрізняються від цих [тобто, фактичні дані спростовували московитську пропаганду]. Вони показують, що шведська армія була в дуже хорошому стані: що їй нічого не бракувало; ці Козаки забезпечують все у достатку…. Гетьман Мазепа завжди мав велику повагу серед козаків: вже залучив десять тисяч на сторону короля Швеції; обіцяє йому більшу кількість на початку весни і над цим Він навіть попрацював вже, закликаючи Хана татар виступити проти Царя.
Кажуть, що те, що спонукало цього Гетьмана приєднатись до короля Швеції, полягало у тому, що Царем було повністю зруйновано країну Козаків, під приводом ускладнити життя шведської армії, і що Він подавав скаргу князю Меншикову, але з ним погано повелись. З того часу Він роздратований, тому що Цар здійснивши напад і захопивши Батурин, що був резиденцією цього Гетьмана, забрав останню надію порозумітись, зруйнував все місто: прирікши те до смертей і знущань, за дуже жахливих обставин….
Надійшов лист від 18 листопада, який свідчив
З України на Бористені..: руйнування скоєні москвитами на кордонах України, настільки налякали народ, що вони тікали до різних місць… з тим, що могли взяти, а решту залишили здобиччю царських військ. Пан Войнаровский, близький родич Гетьмана Мазепи, був направлений до цього князя з цілим корпусом переговорників просити зберегти їх у правах, гарантованих його попередникам;, повідомити йому, що шкода, завдана його армією в їхній країні, змусила їх побоюватися, що вони будуть стривожені настільки, що візьмуть зброю на свій захист. Цар був настільки ображений свободою цих висловлених зауважень, що наказав жорстоко вбити Пана Войнаровського на людях: але офіцер дозволив йому втекти. Він повернувся до свого дядька Мазепи. Цей Гетьман, роздратований ставленням до свого племінника… приєднався до короля Швеції…
Армія Швеції розмістилась на землях цього Гетьмана… за дванадцять льє від Чернігова, на подібній відстані від Стародубу та кордонів [!] Московії. Вони оточені болотами річки Десна та великими селами, з млинами та великою кількістю зерносховищ, наповнених зерном, усі заможні, накопичені протягом кількох років достатку…
У Стародубі були два полки Козаків, за якими наглядали московити, і ще один у Чернігові, куди Цар послав вісім тисяч людей, які зобов’язали полковника показати свою вірність. Вони змусили солдат працювати як рабів на укріпленнях. Також зруйнували всі будинки в межах досяжності, щоб ускладнити підходи.
Вони вилучають і збирають якомога більше провіанту і не дозволяють в’їзду до міст Козакам…; також не довіряють один одному. Цар опинився в таборі у Новогрудку, укріпленому містечку на Десні,… і він був більше збентежений повстанням Козаків, ніж шведською армією. Він послав кілька загонів кальмикських татар, щоб змусити Козаків до слухняності чи запобігти все більшому посиленню повстання.
Гетьман Мазепа вирушив до Кримських Татар, щоб повідомити їх що Він приєднався до короля Швеції і закликав їх прийти йому на допомогу щонайменше з сорока тисячами людей. Він також закликав до цього і Запорізьких Козаків, які тривалий час прагнули скинути ярмо Московитів…
Загалом, за весь 1709 рік повідомлень у головній французькій газеті, де б згадувалась Україна, було понад 20. Козаків згадують за рік більше ніж 40 разів. Наводити їх всі не стану. Але сподіваюсь, що хтось з істориків займеться розшифровкою всіх цих повідомлень і видасть окремою публікацією.
Описані в тексті повідомлення з французької газети
Я ж повернусь до видатного гетьмана Мазепи й останніх днів його життя
Загалом його прізвище згадується близько 30 разів, але тут наведу лише кінцеві епізоди життя, які залишились у сухих французьких новинах:
…Листи з подільського кордону не підтверджують поразки в Молдові п’ятисот шведів, переважно офіцерів, від загону московитів, але тільки те, що король Швеції все ще був 12 жовтня у Бендерах в ідеальному здоров’ї, а також, що Гетьман Мазепа помер 3-го за два дні хвороби і що він залишив усе своє майно полковнику Войнаровському, його небіжу…
…Схоже, що цього місяця отримали лист з Бендер… але ми не називаємо дату. Інші повідомлення, що надходять через Польщу, вказують на те, що турки видали усе майно належне Гетьману Мазепі полковнику Войнаровському, його небіжу; що у цього князя ще було п’ять тисяч людей; що він покинув Бендери і прибув до Ясси (*Столиці Молдови); інші додають, що він пішов дорогою до Дураццо в Албанії до Венеційської затоки…
Андрія Войнаровського очікує повне пригод і детективних історій життя, яке вартує екранізації. Зрештою, він таки буде викрадений московитами на європейських землях і помре на болотах.
Цар Петро І хоча і винищить Україну та її щасливе майбутнє, але зовсім скоро отримає ганебну поразку і розгром у Прутському поході, після якого довго переховуватиметься в Європі.
Карл XII виконував домовленості з Україною навіть після смерті Гетьмана І.Мазепи, підтримував стосунки з новим Гетьманом П. Орликом, а листом від 14 вересня 1711 року наказував новому послу Швеції в Османській імперії Томасу Функу, захищати у переговорах з Великим візиром “інтереси України як незалежної держави”.
Знахідка Marina Trattner
Цей період так і залишиться одним із найважливіших шансів на порятунок України, який не був використаний. Через те, що ворог пропагандою, підкупом, зрадами та нечуваною жорстокістю зміг роз’єднати й залякати українців, частина з яких обрала шлях “просто припинити стріляти”, “какая разница”, “лучше – мир”. Тому потім зазнає таких руйнувань, пограбувань і нищення країни, що не скоро ще зможе оклигати й отримати новий шанс на свободу та європейське майбутнє.
Мав би бути гарний урок. Але кому цікава та історія і робити висновки. Тому і надалі повторювались такі помилки.
Мотивація продовжувати
Закінчити цей епізод я хочу на позитивній ноті та сказати, що викладати продовження моїх досліджень європейських архівів мотивувала інша дослідниця – Marina Trattner.
Вона у своїх відкриттях набрала таких темпів, що давно вже обігнала не лише мене, але і фахових істориків, давши фору роботі багатьом на все їхнє життя. Саме у пані Марини дуже багато нових знахідок, частину з яких вона першою дістає і публікує зі шведських архівів – науковцям належить лише опрацювати. Ці відкриття, більшою мірою, стосуються саме Мазепинської епохи, а також дуже цікавих спроб не втратити українську державу наступним гетьманом Пилипом Орликом (численні листи та листування якого вона зараз піднімає з забутих архівів, опрацьовує та викладає).
До того ж пані Марині вдалося відшукати цілі томи переписки родини Войнаровських (частину її знахідок покажу на фото нижче – підписані). І ще багато цікавого, що лишалось невідомим і що відкриває нам нову історію України та Європи, виводить з тіні чимало важливого, що сотні років прикривалось брехнею і пропагандою московитских істориків.
Найбільш цінні знахідки пані Marina Trattner
Історичний портрет Івана Мазепи (2019). Авторка Наталя Павлусенко
Портрет Івана Мазепи був створений на основі історичних досліджень Кіма Скалацького «Яким був Мазепа? (до атрибуції портретів І. С. Мазепи)» та «Що знав граф Седергельм?». Ці праці були опубліковані в книзі «Пошуки. Знахідки. Відкриття» (К.: Родовід, 2004).
З огляду на те, що після Полтавської битви, портрети Івана Мазепи за наказом Петра I були повністю знищені, автор дослідив зовнішність гетьмана на основі різних джерел (описи французьких дипломатів, козацьких старшин), а також проаналізував усі портрети, що дійшли до нашого часу.
У 2017 році стався цікавий випадок, пов’язаний із зображенням Мазепи. Доктор історичних наук О. Ковалевська разом з командою науковців та криміналістів СБУ створила ймовірне зображення Івана Мазепи, яке в основі зійшлося з портретом панм Наталії, написаним ще у 2007 році.
Ні О. Ковалевська, ні її команда ще не знали про існування цього портрета.
Особистий підпис легендарного Гетьмана І.Мазепи. Знахідка Marina Trattner
Життя Івана Мазепи (1639—1709)
Автор: доктор історичних наук Ольга Ковалевська
Іван (Адам) Степанович Мазепа — державний, політичний, військовий діяч, меценат. За однією з версій народився на родинному хуторі Камʼянка (нині с. Мазепинці Білоцерківського р-ну Київської області), за іншою — у Білій Церкві, де служив його батько.
Навчався в Києво-Могилянському колегіумі та у Варшавській єзуїтській колегії. Службу розпочав покойовим польського короля Яна Казимира. Разом із ним відвідав Париж під час святкування Піренейського миру в 1659 році. На початку 1660-х років, імовірно, мав подорож Європою, під час якої вдосконалював знання латини, навчався інших європейських мов, ознайомився з інженерною та артилерійською справами. У 1663 році повернувся в Україну, одружився і в 1669-му вступив на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Здійснював дипломатичні місії до Криму (1673) і до гетьмана Івана Самойловича (1674).
Влітку 1674 року, під час візиту в посольство до турецького султана, його захопили козаки запорозького отамана Івана Сірка. Мазепа переходить на службу до гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича. Службу розпочав військовим товаришем, а з часом дослужився до посади генерального осавула.
У 1687 році, після провального Кримського походу та арешту гетьмана Івана Самойловича, Іван Мазепа за згодою московського уряду був демократично обраний гетьманом Лівобережної України. Брав активну участь у війні Московської держави з Туреччиною і Кримом (1687, 1688—1689) та у першому періоді Великої Північної війни (до 1708) проти Швеції. У 1700 році став кавалером ордена Св. Андрія, а 1707 року був відзначений гідністю князя Священної Римської імперії. Протягом усього часу гетьманування опікувався церковним будівництвом, мистецтвом, освітою та справами православних поза межами Гетьманату.
Поступово, через постійні втручання московського уряду у внутрішні справи Гетьманщини та наміри провести радикальні реформи війська, Мазепа схилився до відмови від протекторату московської держави.
Запис, знайдений Marina Trattner
У 1705 році він встановив зв’язки з польським королем Станіславом Лещинським, а згодом зі шведським королем Карлом ХІІ. Таємні переговори завершились у 1708 році попередньою угодою про перехід Гетьманщини під протекторат Швеції та допомогу її королю і війську в боротьбі з Петром І.
Однак намагання І. Мазепи виступити в союзі зі Швецією проти московського царя не були підтримані основною масою козацтва, заляканого московською пропагандою. На боці гетьмана залишилася лише певна частина козацької старшини та восьмитисячне військо запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Після поразки шведів під Полтавою 1709 року Мазепа з найближчим оточенням був змушений відступити до турецьких володінь.
Помер у с. Варниці (нині Молдова) поблизу Бендер (нині територія невизнаної ПМР) у ніч на 22 вересня 1709 року і був похований спочатку у Варниці, а потім у березні 1710 року перепохований у монастирі Св. Георгія (Юрія) у місті Галац (нині Румунія).
Література:
Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба. К., 2001; Крупнийцький Б. Гетьман Мазепа та його доба. К., 2003; Ковалевська О. Іван Мазепа у запитаннях та відповідях. К., 2008; Сокирко О. Український рубікон. Полтавська битва 27 червня 1709 р. В 2-х чч. К., 2009; Гетьман. Шляхи. К., 2009; Гетьман. Осмислення. К., 2009; Ковалевська О. Реконструкція образу Івана Мазепи. В кн. Гетьман. Осмислення. К., 2009. С.291-324; Ковалевська О. Кентржинський Б. Мазепа. К., 2013; Ковалевська О. Іконографія Івана Мазепи в образотворчому мистецтві ХХ ‒ початку ХХІ століття. К., 2013; Ковалевська О. Таємниці козацьких портретів. К., 2019
У військовій канцелярії Карла ХІІ з Бендер Marina Trattner знайшла лише один лист, написаний кирилицею. Велика подяка за розчитаний текст пані Bochkovska Valentyna:
Листъ до запорожцовъ у Дніра зостаючихъ писаны 15 мая Року 1710 в Бендері
Покорное ваше писаніє 15 марта писаноє приняли мы милостиво з рукъ вашихъ Посланныхъ Григория Бурбіки зъ товарищи, и вырозуміли зъ оного, якимъ вы способомъ – вышпомянутихъ посланных своихъ на избранеи нового Гетмана сюда прислали, Которий зъ притомною тут Енералною старшиною изъ войскомъ тутъ же зостаючимъ Единомыслне избрали себі волними голосами, и нашимъ Королевскимъ милостивимъ соизволениемъ за Гетмана Высоцеурожоного Филиппа Орлика, як скоро напередъ такие зъ нимъ постановили договори, которими такъ ваши якой цілой Украины прежние волности отновлены и потверджены зостали, якие Москва черезъ долгое время нетылко рожними способами надвредила лечъ еще до посліднего истощания во все разорити оные часто покушалася. Тые теды сполною всіхъ обрядовъ и ухвалою постановленыве и законченые Договори, на учиненое прежде покорное прошеніе Королевскимъ Нашимъ Писанемъ потвердити тимъ барзій неотмовилисмо, Же всегда склонны Естесмо вашу и всей Украини ползу и цилост в липшое состояние подвигнути, и на тотъ конецъ для болшого вашого и помянутой Украини безпеченства особливое росказалисмо выдати на писмі подтвердное упевнене, которого кріпостию премилостиво обіщалисмо, Же мы праведной нашой войни, которую нехай Бгу милостиво поблагословит поти неоставилмъ, поки войско запорозское и цілая Украина въ первобытной волности зуполне небудетъ постановлена, о чомъ вышепомянутый Гетманъ пространнійшу вамъ учинит відомост. Мы теж милостиво на…, жебы якой тыхъ часъ такъ и впредъ неперестанете въ разъ завзятомъ учтивомъ предсямзяти постоянно знадоватися, и общому неприятелеви всякую шкоду, якая выната можетъ наностити, жебы черезъ ваши Рицерские Отваги, цілость Отчизны вашой поскорей усмотрится могла притомъ ласкою Нашою всегда къ вамъ склоны
Прутський мир 1711 року, пропаганда царя та об’єднання України
Докторська дисертація Еріка Тенгбери «З Полтави до Бендер». Дослідження турецької політики Карла ХІІ з 1709 до 1713 року
Якщо ви шукаєте документи, в яких описуються умови Прутського миру, підписаного 12 (23 липня) 1711 року на березі Пруту неподалік Ясс, між оточеною московською армією на чолі з Петром І та силами союзної коаліції (до якої входили османський султан, кримський хан Девлет II Ґерай, король Шведської імперії Карл XII, гетьман Пилип Орлик та кошовий Кость Гордієнко), то ця книга є одним з найцінніших джерел для вас.
Це докторська дисертація Еріка Тенгбери «З Полтави до Бендер». Дослідження турецької політики Карла ХІІ з 1709 до 1713 року – посилання на матеріал.
У роботі надаються приклади пропаганди царя і того, як інші країни боролися з нею. У реальності велика частина царської армії була оточена турками і цар ТРИЧІ надсилав листи з проханням зупинити битву.
Першого листа надіслали до турецького табору о 14:00 11 липня 1711 року. Турки проігнорували його і підсилили удари канонадою. За кілька годин надійшов ще один лист, написаний латиною та адресований великому візирю. На нього теж не було реакції. І тільки після того, як приїхав посланець з листом, підписаним царем особисто, на це прохання відреагували.
Яким чином цар інформує світ про це? Він наказує переконувати весь світ у тому, що він, після триденного бою, РІШУЧЕ ПЕРЕМІГ ТУРКІВ І ПРИМУСИВ ЇХ ПІДПИСАТИ МИР НА ВИГІДНИХ ДЛЯ РОСІЇ УМОВАХ. На сторінці 126 автор цитує лист керівника закордонного відділу військової канцелярії (chef för utrikesexpeditionen vid fältkansliet) Карла ХІІ Хенріка Густава фон Мюллерна до Палмквіста від 20 листопада 1711 року, де він саме про це і пише: для того, щоб спростувати цю царську пропаганду, надрукували кілька реляцій різними мовами. Автор книги цитує тексти реляції, в який пишуть про листи Петра І до візира з проханням дозволити капітулювати.
Запис, знайдений Marina Trattner
Marina Trattner знайшла лист Мюллерна до Палмквіста від 20 листопада 1711 року серед тих листів, які вона сфотографувала у Держархіві. Документ зберігається у військовій канцелярії Карла ХІІ. Не знаю, чи це саме цей лист. Можна тільки констатувати, що він написаний 20 листопада 1711 року Мюллерном і відправлений до Палмквіста. У цьому листі також пишуть про Полтаву.
У цій праці автор пише про Івана Мазепу, Пилипа Орлика, козаків і про те, що однією з умов Прутського миру було об‘єднання України в одну країну.
На сторінці 147 автор пише, що 11 липня, коли почалися перемовини з російською армією, Понятовський, який перебував у таборі турків, написав про переговори та сказав, що Карлу XII було б краще приїхати до табору. Коли Карл ХІІ приїхав, то побачив, що армія росіян залишала поле битви. Він приїхав до великого візиря і сказав, що той не скористався чудовою можливістю, коли цар був в оточенні, та порушив наказ султана не укладати мирний договір. Карл ХІІ навіть вимагав, щоб йому надали можливість очолити кілька підрозділів турецької армії, щоб здійснити напад на армію росіян. Йому відмовили.
Перекладач Саварі написав, що була усна домовленість про те, щоб віцеканцлер Петро Шафіров і генерал Михайло Шереметєв залишилися у турків, а все золото і срібло, яке було в російському таборі, передали великому візирю. Цю інформацію на час написання книги у 1953 році не було підтверджено.
Посилання на пост Marina Trattner знайдете тут.
Про родину Войнаровських, родичів Івана Мазепи
Marina Trattner відшукала та проаналізувала досьє на родину Войнаровських. Це 264 сторінки з текстами! Його створили після заяви з проханням підтвердити приналежність сім’ї до аристократії.
1. Про кого це досьє? Можна стверджувати, що це досьє на Ганну Іванівну Войнаровську, її сина Станіслава та на Андрія Войнаровського – сина сестри Івана Мазепи. У ньому є переписи або копії листів Андрія Войнаровського, написані німецькою мовою.
Перший лист, написаний у Гамбурзі 21 жовтня 1716 року. Можливо, він написав цього листа безпосередньо перед тим, як його схопили росіяни й відправили до Московії. Якщо ми розчитаємо цей лист, то, напевно, зможемо зрозуміти, навіщо він туди поїхав.
Є ще один лист обсягом 10 сторінок. Дату поки що не знайшли. Можливо, що це 1722-1723 рік, тому що документи перед цим листом і після нього хронологічно датовані цими роками.
2. Мови. Документи у досьє написані латиною, французькою, шведською, німецькою.
3. Хронологія. Дати на документах: з 30 серпня 1646 року до 28 лютого 1757 року (досьє закінчується документами, які стосуються Станіслава Войнаровського).
4. Досьє розпочинається документом, написаним латиною і датованим 30 серпня 1646 року. Підписаний Abrahamns Woyna (якщо правильно розчитано). Håkan Henriksson, вважає, що цей лист міг написати Абрагам Война.
Не знаю, чи є якийсь зв‘язок між чим документом і рештою досьє на родину Войнаровських. Можливо, він просто лежав хронологічно першим на ім‘я Война. А, можливо, і є якийсь зв‘язок. Поки що мені це невідомо.
Мінус у тому, що цей лист написаний латиною і я не перекладу його якісно. Документ важливий, тому що про нього, як мені здається, знову пишуть у реляції. Там описують події з 1632 року до 1681 року. Реляцію підписали дев‘ять осіб: C. Feif, O. R. Strömfeldt, A. Hågerflycht, C.Rålamb, CH Wattrang, A. Linderentz, H. Westerling, Zeyonmarer і A.Hederschiold.
5. У досьє є переписи листів Карла ХІІ. Там написано, у які роки і які суми Карл ХІІ позичив після Полтавської битви.
6. У кількох листах згадують Івана Мазепу. У переписі листа Карла ХІІ від 17 серпня 1713 року пишуть про Івана Мазепу й Андрія Войнаровського, Будищі 9 і 17 квітня 1709 року. Можливо, тут йдеться про гроші, які Іван Мазепа позичав Карлу ХІІ. Потім описують Бендери й Гамбург. У наступному переписі листа Карла ХІІ від 28 лютого 1718 року теж пишуть про Івана Мазепу, Войнаровського, Бендери. Далі є повний лист боргу Карла ХІІ на той час.
7. Як я розумію, Ганна Войнаровська пише у листах, що вона вимагає виплатити їй частину боргу Карла ХІІ.
8. У досьє є лист Andreas Hellenberg.
9. Цікаво: у досьє є лист, написаний Andere Jakubowski німецькою мовою 21 серпня 1723 року. Далі теж є його лист від 14 вересня 1714 року і ще один лист від 11 жовтня 1723 року, написаний німецькою мовою і підписаний Andere Jakubowski. Всі ці листи були відправлені з Санкт-Петербурга.
10. Є лист, написаний німецькою 18 жовтня 1723 року і підписаний Anders Hellenborg Gammar (або Cammar).
11. Далі є лист до короля, який написав барон фон Гепкен (який допомагав родині Орликів і виплачував їм частину боргу Карла ХІІ, його підтвердження виплат є у досьє про Орлика).
12. Є протокол конференції від 2 березня 1725 року. На цій конференції, окрім інших важливих осіб, був присутній барон фон Гепкен! Протокол написаний шведською і я зможу розчитати його і перекласти українською мовою.
13. Далі є документ, датований 6 березня 1725 року. Це відповідь на промеморію. Не знаю, чи це відповідь на ту промеморію 1723 року, яку Марина знайшла в архівах раніше. Там вказується сума претензій Ганни Войнаровської: 343 823.
14. У досьє є лист, підписаний M.Tornflycht і Jacob Browall, датований 24 вересня 1730 року і лист від червня 1727 року, підписаний Enberg і Franck. Лист, підписаний Silvua і Joh. Kiellmann лист від 29 жовтня 1733 до Joh.Kinninmandt. Відповідь на цей лист від 15 грудня 1736, підписаний Joh.Kinninmandt. В листі згадується Anders Hellenberg.
15. Є також два листи, підписані Stanislaw (Stanislaj Woynarowsky). Перший від 5 березня 1744 року, написаний шведською мовою (або німецькою) і другий 24 січня 1751 року, написаний французькою мовою. Потім – частина досьє, яка стосується безпосередньо Stanislav Woinarowski.
Листи написані французькою і шведською мовами. Передостанній лист адресований Baron Tornflycht, датований 3 вересня, написаний шведською мовою. Останній лист Ганни Войнаровської датований 28 лютого, теж написаний шведською.
Перекласти варто цілком все, що є у цьому досьє. Воно важливе для України. Те, що написано у досьє шведською мовою, Марина зможе розчитати й перекласти українською самостійно. Якщо ви можете допомогти з перекладами з німецької або французької, будь ласка, напишіть Marina Trattner. Посилання на матеріал – тут.
Лист Григорія Орлика
Архів з листами Григорія Орлика на 76 сторінок
Період: 1739-1759 роки. Листи написані французькою мовою. Посилання на матеріал.
Marina Trattner відшукала листи самого Пилипа Орлика, Григорія Орлика і дружини Григорія Орлика. А також листи про них. Загалом – 161 сторінка. Написані шведською і французькою мовами. Період: з 16 вересня 1720 року до 23 травня 1761 року.
Ті листи, які були зазначені в архіві, але не відцифровані, знайшла Marina Trattner. Ті, які не були ані зазначені, ані відцифровані, – знайшов Ян Міспелаере. Величезне дякую йому від нас.
Тепер більш детально про те, що там є:
1. Börstorpssamlingen vol 25 E2963 – 98 сторінок. Листи Григорія Орлика від 3 квітня 1753 року і листи дружини Григорія Орлика від 23 травня 1761 року. Написані французькою мовою. В одному з листів Григорій написав частину тексту шифром (так, частину королівських шифрів з французької того часу Марина встигла сфотографувати, розшифрує повідомлення, а потім перекладемо їх. Якщо шифри неправильні, вона знову відвідає Держархів і знайде правильні).
2. Börstorpssamlingen vol 131 E3078 – 8 сторінок. Листи Григорія Орлика, написані у 1757 році.
3. Ericsbergsarkivet Autografsamlingen vol 206 – 4 сторінки. Лист про (?) Орлика, написаний у Гамбурзі 9 листопада 1739 року.
4. Ericsbergsarkivet Autografsamlingen vol 250 – 1 сторінка. Лист Григорія Орлика від 30 квітня 1759 року.
5. Gallica vol 531 – 15 сторінок. Листи про Орликів і Україну від 6 жовтня 1749 року.
6. Kanslikollegium till Kungl Majt vol 13 – 6 сторінок. Лист до короля від 14 липня 1725.
7. Kanslikollegium till Kungl Majt vol 31 – 17 сторінок. Листи про Орликів від 24 вересня 1741 року. Лист Пилипа Орлика від 16 вересня 1741 року.
8. Sammansatta Kollegier till Kungl Majt vol 124 A – 4 сторінки. Лист про Орликів від 1 жовтня 1720 року.
9. Statskontoret till Kungl Majt vol 28 – 4 сторінки. Лист про Пилипа Орлика від 16 вересня 1720 року.
10. Von Dübenska samlingen vol 10 E3542 – 4 сторінки. Лист Григорія Орлика від 13 лютого 1739 року.
Більше листів з архіву за посиланням.
Підписатись
та найсвіжіші відкриття Ігоря Полуектова з історії України
