У добу Руси воно складалося із городища й кількох укріплених посадів.
Городище, розміром 80х65 м, розміщувалося на пагорбі, що являв собою останець правобережної тераси р.Остер. Його висота над рівнем прилеглої території нині сягає 7 м, навколо пагорбу простягається замулений рів шириною до 25 м. У давнину із півночі та сходу до городища прилягали укріплені посади, від яких й донині збереглися залишки валів і ровів.
На сьогодні зберіглася лише частина унікальної споруди тих часів – вівтарна апсида і східна стіна церкви Св.Михаїла. У стіні існують невеликі утоплені ніші, що заміняють бічні апсиди, – характерна риса переяславських храмів початку XII ст.
В апсиді збереглися фрески, які датуються XI-XII ст. Розпис дуже ушкоджений, але його загальну іконографічну схему можна визначити: у консі – постать Богородиці-Оранти, обабіч неї – два архангели, у середньому регістрі – “Євхаристія”, у нижньому регістрі – чотири постаті святителів. Збереглися також залишки орнаментів. А на плінфі ми знаходимо ремісничий символ, який чимось нагадує тризуб.
Ця божниця раніше помилково датувалась 1152 роком і тому змінила в народній мові свою назву на «Юрієву». Але зараз вже встановлено, що храм розташовувався у літописному Городці Остерському. Побудована одночасною із заснуванням укріплення, тому датується не пізніше 1098-го року і носила ім’я святого Михаїла. Про це свідчить техніка мурування стін, в яких каміння чергується із плінфою, покладеною з утопленим рядом (техніка “opus mixtum”, характерна для XI ст.).
Відповідно, збудована вона ще за правління великого київського князя Володимира Мономаха і за його наказом.
Пізніше, навколо виріс Остерський замок, який разом з прилеглим до нього містом стояли на території руського городища й посаду принаймні до середини XVІ ст.
З документів відомо, що за часів князювання Вітовта (кінець XІV – перша третина XV ст.) «город Остречьскыи» був центром округи. Саме тоді «Остер зі всіма селами і селищами, які здавна тягнули до того маєтку Остер», був пожалуваний князю Митьку Секирі (відповідний документ за 1481-1490 рр я відшукав і додаю на фото).
У другій половині XV ст. волость опинилася у власності князя Олелька Володимировича. Потому цими землями володіла його дружина Марія Трабська, від якої у 1496 р. перейшли до онука княгині – віленського воєводи Альбрехта Мартиновича Гаштольда (Олбрахта Ґаштолта).
Останній помер у 1542р. не залишивши спадкоємців. Тоді Остер разом з іншими маєтностями воєводи відійшов до короля Сигізмунда Августа. З того часу Остерська волость була перетворена на один з повітів Київського воєводства, який управлявся королівськими намісниками (старостами).
У давнину замок Остер був розташований «на горі … у розвилці річок», при впадінні річки в Десну. Але вже у 1552 р., як свідчать матеріали ревізії, «Замокъ Остерский» стояв «на речце Остръ, отъ Десны у версте». Судячи з даних картографії, за століття русло Десни змістилося на захід. Внаслідок цього замок опинився вдалині й більше не міг успішно контролювати судноплавство на Десні. А це було вкрай необхідно в умовах постійної оборони від нападів Московщини.
У 1562 р. під час Лівонської війни бойові дії поширилися й на Середнє Подніпров’я. Про зіткнення біля Остерського замку, що сталося під час цієї війни, оповідав польський історик XVI ст. Бартош Папроцький.
У 1564 р. остерському королівському ротмістру Станіславу Клопоцькому були надіслані кошти для найму козаків.
Під час Лівонської війни «московити почали нападати на київську землю перебираючись через Десну, а за віддаленістю Десни від замку, жодної відсічі не мали». З цієї причини король Сигізмунд Август наказав збудувати новий замок на самому березі Десни. Про згадане королівське розпорядження йдеться в матеріалах ревізії 1571р., проведеної воєводою Руським паном Єжі Язловецьким з Бучача та коронним гетьманом Миколою Бжеським з Бжезець.
У вересні 1616 р. Остерський замок знову постраждав від нападу загону московського війська. Спочатку московити розбили загін острян у 2 верстах від стін міста, а потім провели «два жорстокі штурми малого острогу», у результаті чого захопили і спалили «острог» та «посад» (місто), а також дві башти «города» (замку).
Руйнування замку та міста московитами вкупі з наслідками періодичних повеней, що псували його укріплення, призвели до занепаду «Нового Остра», внаслідок чого містяни почали селитися на території «Старого Остра».
Історик Едвард Рачиньський наводив інформацію, котра стосувалася подій зими 1663р. На той момент цей населений пункт вважався потужною фортецею – «місто Остер з великим мистецтвом від нападів було укріплене». У грудні того року під його стіни підійшло польське військо очолюване самим королем Яном II Казимиром.
Мешканці міста присягнули на вірність королю, хотіли дати хліба й прохали королівської милості, котру й отримали. Чимало остерських бояр отримали підтвердження своїх «давніх прав і свобод», а самому місту 26 грудня 1663 р. було дароване Магдебурзьке право (як влучно підкреслюють історики: «на тому ж рівні, що і решті європейських міст»).
В розпал московсько-української війни 1668 р. в цьому укріпленні московську залогу блокували місцеві козаки і міщани під керівництвом Василя Дворецького й київського полковника Михайла Івановича Щербини. Прибуле московитське підкріплення, після тривалого бою, «половину городу Остра взяли, людей побили і випалили». Як свідчать джерела, тоді ж московські ратні люди заволоділи й майном церкви, що стояла у випаленій частині «большого города». З храму московити винесли ікони, дзвони, хоругви, панікадила, ризи, священицький одяг, свічки та інше.
Після пожежі божниця зовсім занепала. А сповзання схилів майже повністю її зруйнувало.
Але та невеличка частина, яка вціліла, є справжнім скарбом, живою історією Руси-України, яка зберіглась до наших днів.
Більше цікавої історії на фото
Підписатись
та найсвіжіші відкриття Ігоря Полуектова з історії України
